Інформація про загиблих випускників

ЛИТВИНЕНКО АНАТОЛІЙ ВІКТОРОВИЧ

(28.09.1988 – 16.07.2024)

       Литвиненко Анатолій народився 28 вересня 1988 року в місті Ічня. Неповну середню освіту здобув у ЗОШ № 3 м. Ічні. З 2004 р. по 2007 рік навчався в Ічнянському професійному аграрному ліцеї за професією «Слюсар з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування. Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва. Водій автомобіля» у групі 04.21 ТМСГВ. Анатолій був відповідальним, серйозним учнем, який прикладав усі зусилля для належного оволодіння обраною професією. Розумний, скромний, працелюбний, завжди з повагою відносився до старших та наставників.

       Після закінчення ліцею працював у Києві. Згодом, після смерті матері, повернувся до Ічні. Тут жив та працював водієм на різних підприємствах.

       29 березня 2024 року призваний на військову службу по мобілізації Першим відділом Прилуцького РТЦК та СП Чернігівської області.

       З 07 по 21 травня 2024 року навчався за програмою підготовки «водій багатоцільових автомобілів, ВОС-790» і здобув кваліфікацію спеціаліста ІІІ класу.

       З 24 травня 2024 року служив навідником у військовій частині А0281.

       Солдат Литвиненко Анатолій Вікторович навідник 3 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 4 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону військової частини А0281. За час проходження служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Функціональні обов’язки виконував відмінно, мав авторитет серед колег та підлеглих. Мав добрий рівень мотивації до військової служби та професійного самовдосконалення. Анатолій завжди підтримував товаришів, підтримував моральний дух у підрозділі, вникав у турботи оточуючих, з розумінням ставився до питань, що виникали та враховував їх.

       Вірний Військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, Анатолій Литвиненко загинув 16 липня 2024 року поблизу населеного пункту Північне Бахмутського району Донецької області.

       Слава Герою, воїну Збройних сил, який віддав своє життя за те, щоб блакитним і мирним було небо над українцями!

ВАСИЛЕНКО ПАВЛО ВАЛЕРІЙОВИЧ

(25.07.1982 – 27.06.2024)

       Василенко Павло Валерійович народився 25 липня 1982 року в с. Бережівка Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області.

       Навчався у Бережівській середній школі. В 1999-2000 роках продовжував навчання в професійно-технічному училищі № 37 м. Ічня за професією машиніст крана автомобільного, водій автомобіля в групі 2МКА.

       По досягненню призовного віку, поповнив ряди строковиків військової служби. Після завершення служби в Збройних Силах повернувся в рідне село Бережівку та пішов працювати водієм у місцеве колективне господарство.

       У 2002 році Павло Валерійович зустрів свою долю - Тетяну Олександрівну, створив сім’ю. Має двох дітей: Богдана й Анну.

       Протягом 2015 – 2016 років брав участь в АТО на Донеччині.

       З початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну долучився до лав ЗСУ, захищав кордони України від країни – агресора.

       Павло був урівноваженим, відповідальним, добросовісним, чесним, щедрим, допомагав тим, хто цього потребував, не вагаючись виконував будь–які прохання й доручення, не цурався роботи.

       Василенко Павло Валерійович загинув 27 червня 2024 року.

       Похований 02 липня 2024 року в с. Бережівка Прилуцького району Чернігівської області на сільському кладовищі.

АВРАМЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ

(26.12.1981-12.04.2024)

       Олександр АВРАМЕНКО народився 26 грудня 1981 року в селі Данино Ніжинського району.

       Закінчив 6 класів Данинської початкової школи Лосинівської селищної ради Ніжинського району. Потім перейшов у 7 клас Припутнівської ЗОШ І-ІІ ступенів. Після закінчення 9-ти класів пішов навчатися до Ічнянського професійного аграрного ліцею, де навчався з 1997 по 2000 рік у групі 16 ТМШП та здобув професію тракторист-машиніст широкого профілю, водій автомобіля, слюсар-ремонтник. Ще у період навчання, під час літніх канікул, Олександр працював помічником комбайнера на сільськогосподарському підприємстві у с. Припутні.

       Невисокий на зріст хлопчина, спокійний, відкритий, скромний, але в той же час серйозний, самостійний, і відповідальний учень. За три роки навчання нікого не образив, був дружелюбним та доброзичливим. Був з тих учнів, з яких виростають справжні громадяни, патріоти своєї країни.

       З 2001 по 2002 роки проходив строкову військову службу на посаді водія-механіка ракетних військ. Після служби працював у АТ «КИЇВМЕТРОБУД», а потім в ТОВ «КИЇВМІСТОБУД».

       У 2005 році Олександр одружився і в цьому ж році у нього народився син Олександр, а в 2012 році – донечка Юлія. З 2008 року проживали і будували плани на майбутнє у селі Бурімка.

       До 2012 року працював у Сільськогосподарському кооперативі «Крупичполе». Потім у ТОВ «Агрікор Холдинг». З 2016 року працював трактористом в ТОВ «Агрофірма «Надія» у селі Ольшана.

       З 2020 по 2022 рік продовжив свою трудову діяльність за професією тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва в ТОВ «Ічнянське». Олександр завжди був відповідальним в роботі та мав хист до ремонту техніки.

       Олександр був добрим, чуйним, люблячим чоловіком, щирим, порядним та надійним другом, який завжди приходив на допомогу. Любив полювання і риболовлю. А коли ворог прийшов на рідну землю, він не вагаючись став на її захист.

       24 лютого 2022 року був призваний Прилуцьким РТЦК та СП на службу в Збройні Сили України. До останньої хвилини життя Герой російсько-української війни боронив нашу країну під Києвом, Бахмутом та Авдіївкою.

       При виконанні бойового завдання під час ротації особового складу 2 стрілецької роти на ВП «БАРСЕЛОНА», в результаті артилерійського обстрілу отримав тяжкі поранення несумісні з життям.

       Солдат Авраменко Олександр Іванович, стілець-електрик 2 стрілецької роти військової частини А7330, відданий військовій присязі на вірність українському народу загинув о 20 годині 20 хвилин 12 квітня 2024 року біля населеного пункту Бердичів Покровського району Донецької області. 15 квітня 2024 року воїн назавжди повернувся додому, 16 квітня Ічнянська громада провела Олександра Авраменка в останній земний шлях. Поховали Героя в селі Бурімка.

       Мужній воїн, справжній патріот, вірний син України. Таким Олександр назавжди залишиться у нашій пам'яті, а його ім'я навіки буде взірцем мужності, патріотичності, незламності. Олександр боровся за мир на українській землі, за спокій у рідній домівці, за безпеку родини…

       Пам’ять Про Олександра буде вічно жити у серцях тих, хто його знав та шанував. Його мужність і жертовність залишаться невмирущими символами віри та відваги для наступних поколінь.

ГОЛУБ МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ

(20.04.1983-10.03.2024)

        Голуб Микола Миколайович народився 20.04.1983 року в м. Ічня. Закінчив 8 класів Ічнянської ЗОШ № 5. В 1998 році вступив до Ічнянського професійного аргарного училища-агрофірми, навчався в групі №17 ТМШП. В 2001 році закінчив та отримав професію тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, водій автомобіля, слюсар-ремонтник, що на війні стало в нагоді.

        Педагоги, які навчали Миколу, добре пам’ятають цього хлопчину. Це мабуть тому, що був він дуже доброю людиною, ніколи ні на що не ображався. До всіх привітний, завжди усміхнений, спокійний і доброзичливий …

        Микола був фізично загартованим юнаком, який поєднував навчання, допомогу батькам по господарству та відпочинок з друзями. Серед однолітків він для кожного був другом, був добрим і світлим, завжди готовим прийти на допомогу. Таким Микола був у ліцеї, і таким пішов у доросле життя. Таким його запам'ятали.

        Микола Голуб проходив строкову службу у Гончарівську в танкових військах. Після звільнення працював у м. Києві. Весною 2015 року отримав повістку і вирушив на захист України на східний фронт. У 2016 році потрапив у госпіталь з переломом ноги, тому до мобілізації дослужував на ППД в Рівному.

        02 серпня 2022 року Голуб Микола був мобілізований 1-вим відділом Прилуцького РТЦ та СП.

        Коля це людина ЯНГОЛ - спокійний, врівноважений, людина з добрим серцем, добрими думками та щирою посмішкою, з легким та покладистим характером. Любив порибалити. Любив життя і хотів жити в мирний Україні.

        Під час виконання службових обов’язків 10 березня 2024 року загинув внаслідок авіаційного-бомбардування удару поблизу населеного пункту Копійки Сумської області.

        Механік-водій танкового взводу танкової роти танкового батальйону військової частини А 4007 Микола Голуб має державну нагороду Нагрудний знак «Учасник АТО».

        Микола Голуб – Герой, який загинув за нашу незалежність, за нашу свободу!

НАГАЧ РОМАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ

(31.08.1980-21.01.2024)

       Нагач Роман Олександрович народився 31 серпня 1980 року в с. Ступаківка. Навчався в Ічнянській середній школі № 5. Після закінчення 9-класів Роман вступив до професійно-технічного училища № 37 м. Ічня, де навчався в 1995-1998 роках в групі №5 МАК і отримав професію машиніст крана автомобільного.

        З 2000-х років працював у селі Тростянець водієм на місцевому підприємстві, одружився. У 2007 році з родиною переїхав до Ічні . Влаштувався працювати в магазин будматеріалів «Комфорт».

        З дружиною виховували доньку та сина. будував плани на майбутнє. Мав багато друзів, був комунікабельним. Дуже полюбляв риболовлю. Але все змінила війна…

        Призваний 18 серпня 2023 року Першим відділом Прилуцького РТЦК та СП, проходив навчання на Гончарівському військовому полігоні. Згодом був закріплений за частиною А 4007 солдатом . В листопаді отримав поранення, після якого втратив око, проходив лікування.

        21 січня 2024 року під час виконання службових обов’язків загинув внаслідок ракетного удару противника в районі населеного пункту Мирноград Покровського р-ну Донецької області.

        Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!

КУЗЬМЕНКО ІВАН МИКОЛАЙОВИЧ

(11.03.1972-17.10.2023)

        Кузьменко Іван Миколайович народився 11.03.1972 в Амурській області Росії. У шестирічному віці хлопець з родиною переїхав у м. Ічню. Закінчив 8-м класів Ічнянської школи № 1 ім. Васильченка. Після навчався на тракториста у Ічнянському ПТУ № 37, далі була армія.      

        Повернувшись у Ічню працював у колгоспі ім. ХХІІ з’їзду, пізніше працював в Києві охоронцем потім в Обухові звідки й пішов в АТО. Проживав з родиною в с. Максимівка . з дружиною виховували двох синів.

        З 2014 по 2015 проходив перепідготовку у м. Рівне. Кіборг, який захищав Донецький аеропорт в 2015 у складі 93-ї бригади і який до останнього дня служив українському народу. Був командиром відділення 2-го окремого кулеметного взводу ДШК( крупнокаліберний кулемет).

        2016 року демобілізувався.        

        Після повернення працював в ТОВ «НАТАША-АГРО».        

        25.02.2022 року був призваний до в/ч А 3120 молодшим сержантом кулеметником. До останнього був вірний військовій присязі, виявляючи стійкість та мужність під час виконання бойових завдань ,але тяжка хвороба забрала життя Героя.

Гордієнко Олександр Володимирович

(14.09.1994-23.09.2023)

       Гордієнко Олександр Володимирович народився 14 вересня1994 року в місті Ічня.      

        В 2000 році пішов до Ічнянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 4. Був сумлінним учнем, завжди приймав участь у художній самодіяльності, мав прекрасний голос. Після закінчення школи в 2011 році вступив до Державного професійно-технічного навчального закладу «Ічнянський професійний аграрний ліцей» щоб отримати професію "Машиніст крана автомобільного".        

       Після закінчення навчання працював у приватних компаніях слюсарем.        

       Олександр мав багато друзів. Був чесною, порядною, відповідальною, доброю та енергійною людиною. Обожнював займатися спортом та вів здоровий спосіб життя.        

       З початком повномаштабного вторгнення вступив до лав Добровольчого формування Ічнянської територіальної громади, щоб стати на її захист, а 17 травня 2022 року добровольцем поповнив лави Збройних Сил України.  

       Саша завжди боровся за справедливість, був справжнім воїном, патріотом, зразком незламності та міцного духу, сили волі та нескореності.        

       На жаль, захисник так і не встиг створити сім’ю та подарувати світові дітей, але мав кохану дівчину, яка чекала на нього.        

       Гордієнко Олександр Володимирович стрілець- снайпер загинув 23 вересня 2023 року в ході виконання бойового завдання між населеними пунктами Роботине і Новопрокопівка Запорізької області.

Половко Сергій Олександрович

(14.07.1989 - 12.06.2023)

       Половко Сергій  Олександрович народився 14.07.1989 року в місті Ічня.

       У 1996 році пішов до першого класу Ічнянської школи №2, де закінчив 11 класів. Був тихим, добрим та скромним хлопчиною. У 2006-2007 роках навчався в Ічнянському професійному аграрному ліцеї, де здобув професію секретаря- керівника.

       До повномасштабного вторгнення працював на різних підприємствах міста: місцевій пилорамі, Дорожньо- експлуатаційному управлінні, ТОВ «СІДКО». Був дуже працьовитим, чесним та відповідальним. Ніколи не відмовляв у допомозі.

       Сергій полюбляв риболовлю та мав хист до електрики, був душею компанії серед друзів.

       Коли почалося повномасштабне вторгнення, Сергій виявив бажання захищати свою країну та сім'ю. 17 лютого 2023 року Сергій Половко був призваний на військову службу Першим відділом Прилуцького РТЦК та СП бойовим медиком механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону в/ч А 0693.

       12 червня 2023 року Половко Сергій загинув поблизу села Яковлівка Бахмутського району Донецької області.

Гавриш Олексій Михайлович

(27.03.1988 - 13.01.2023)

       Народився 27 березня 1988 року в селі Грабів. В 1994 р. пішов до 1 класу Будянської школи, де навчався 9 років. Продовжив навчався в Професійно-технічному училищі №37 м. Ічні за професією «Машиніст крана автомобільного», яке закінчив у 2006 р.

       З 2006 р. проходив службу в Збройних силах України у Донецьку. Під час служби підписав контракт. Потім працював у Києві в МВС України.

       4 квітня 2022 року добровольцем став на захист нашої держави. Був старшим сержантом, кулеметником стрілецької  роти механізованого батальйону військової частини А4712.     

       13 січня 2023 року під час виконання бойового завдання життя Олексія Гавриша трагічно обірвалося…

Загорулько Євген Олександрович

(02.06.1988 - 12.11.2022)

       Солдат Загорулько Євген Олександрович народився 2 червня 1988 року в селі Южне Ічнянського району. В рідному селі закінчив загальноосвітню школу.

       У 2005 – 2006 роках навчався в Професійно-технічному училищі №37 м. Ічня де отримав професію «Машиніст крана автомобільного»

       З початком повномасштабного російського вторгнення чоловік долучився до складу Збройних Сил України, потрапивши на службу до військової частини А1376 на посаду оператора взводу протитанкових керованих ракет. Разом з побратимами віддано захищав рідну землю від ворожої навали.

       12 листопада 2022 року під час оборони міста Бахмут на Донеччині Загорулько Євген загинув.

Пугач Євген Володимирович

(04.07.1995 - 22.09.2022)

       Пугач Євген Володимирович народився 04 липня 1995 року у місті Ічня Чернігівської області. У 2012 році закінчив Ічнянську гімназію ім. С. Васильченка.

       У 2012-2013 роках навчався в Ічнянському професійному аграрному ліцеї за професією Машиніст крана автомобільного.

       Строкову військову службу проходив у військових частинах смт. Десна Чернігівської області та с. Михайлівка Миколаївської області з 12 листопада 2015 р. по 04 травня 2017 р. на посаді оператора- електрика автоматизованої директриси протитанкових керованих ракет та артилерії прямим наведенням загальновійськового полігону.

       У квітні 2021 року уклав контракт про проходження військової служби в Збройних Силах України на посаді навідника 2 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини А0409 м. Новоград-Волинський.

       Загинув 22 вересня 2022 року смертю хоробрих під час штурмових дій в районі населеного пункту Миколаївка 2-га Донецької області з боку збройних сил російської федерації, захищаючи волю та незалежність України.

Волик Олександр Юрійович

(05.08.1974 - 16.03.2022)

       Народився 5 серпня1974 в м. Ічня Чернігівської області.      

         Після закінчення школи навчався в Ічнянському СПТУ-37. У 1992 році отримав професію тракторист- машиніст широкого профілю, слюсар- ремонтник 2 розряду, водій категорії ВС.

       В період з листопада1992 по листопад 1994 проходив строкову службу в Збройних Силах України.

       Був одружений та мав двох дітей. Олександр в мирний час займався ремонтом автомобілів. Володів великим обсягом знань і умінь, що стосувалися сфери його занять. Його вирізняла висока працездатність, компромісність, стресостійкість. Активний, хоробрий, трудолюбивий, позитивний – так характеризують Олександра друзі.        

       Олександр активно брав участь у спортивному житті громади. Був представником не одного покоління футболістів. Багаторазово успішно представляв команду на спортивних змагань області з футболу та у міжрайонному турнірі в Гайвороні. Срібний призер турніру з футболу «Ветерани 45+», який відбувся у Ніжинському районі.        

       Неподалік с. Дорогинка Прилуцького району, за допомогою запальної суміші, героїчно знищив військову техніку збройних сил Російської Федерації, зокрема підпалив автомобіль марки «Урал» паливозаправник, а також броньований автомобіль марки «Камаз», який входив до комплексу ЗРПК панцир С-1, який здійснював обслуговування даного зенітного ракетно-гарматного комплексу. Внаслідок підпалу, вищевказана техніка ворога була повністю знищена. Однак після проведеної операції, Волик Олександр Юрійович, героїчно загинув від куль ворожих солдатів 16 березня 2022 р

Моісеєнко Володимир Миколайович

(28. 01. 1974 – 30. 07. 2014)

       Народився 28 січня 1974 року в місті Ангарську Іркутської області (Російська Федерація). Закінчив середню школу у Шелеховському інтернаті Іркутської області. Підлітком його усиновили уродженці села Іржавець, з ними він переїхав до Ічнянського району. У 1990-1991 роках навчався в Ічнянському ПТУ за професією «Тракторист-машиніст широкого профілю». У Прилуцькій автошколі за направленням від військкомату вивчився на водія, потім пішов служити до лав Збройних сил України.

      Проходив службу у збройних силах України з 15 червня 1992 року по 22 квітня 1994 року у званні сержанта. При проведенні першої хвилі мобілізації був призваний до Збройних Сил України. Служив водієм у військовій частині А 1815.

Загинув при виконанні обов’язків військової служби 30 липня 2014 року біля села Шишкове Луганської області.

       Похований у селі Іржавець Ічнянського району Чернігівської області.

Указом Президента України №708/2014 від 8 вересня 2014 року, «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).